Історія Національного університету «Одеська юридична академія» бере свій початок задовго до прийняття доленосного рішення про утворення Одеської юридичної академії. А саме майже за двісті років до здобуття Україною державності та незалежності. Тоді були зароджені основні концепції, принципи та традиції, котрі сьогодні сповідують та розвивають студенти і викладачі НУ «ОЮА».
Національний університет «Одеська юридична академія» є наступником багатих традицій Одеської правової школи. Тут доцільно відзначити, що наукова школа — один з типів наукового співтовариства, особлива форма кооперації наукової діяльності. Розвиток багатьох напрямків науки пов’язаний саме з діяльністю наукових шкіл. Отож, історія Юридичної академії бере свій початок з часів зародження і розвитку Одеської юридичної школи, а саме з далекого 1817 року.
На початку ХІХ ст. у контексті впровадження спеціалізації навчальних закладів на теренах України починає складатися нова система підготовки юристів. Починали діяти навчальні заклади з підготовки юристів універсального характеру – юридичні факультети університетів і відомчих закладів. Також створювали юридичні ліцеї спеціального галузевого характеру, які якраз і зосереджували компетентних юристів-однодумців в межах одного регіону, формуючи тим самим школи права.
Місцем концентрації розвитку юридичної, освітньо-наукової, адміністративної і господарської сфер на території тогочасної України було місто Одеса. А навчальним закладом, який згуртував би кращі розуми регіону та міг забезпечити необхідну комунікацію між наукою і виробництвом, був обраний Рішельєвський ліцей. Вказаний заклад середньої освіти був утворений 2 травня 1817 року на базі Одеського шляхетного інституту. Названо ліцей на честь герцога де Рішельє, котрий за підтримки міністра народної освіти графа О. К. Розумовського (нащадка колишнього українського гетьмана Кирила Розумовського) активно сприяли розвитку освіти в Україні.
Катерининська площа в Одесі. Літографія XIX ст.
Будинок Рішельєвського ліцею (1817–1857).
До складу Рішельєвського ліцею в 1817 році, разом з початковим і двома середніми училищами, входив педагогічний інститут на 24 вихованці, які після закінчення курсу залишалися при ліцеї і обіймали посади вихователів, ад’юнктів і наставників. У першому наборі в ліцей вихованців на 1818 рік було прийнято 110 пансіонерів і 107 таких, що приходили на навчання, але не проживали в ліцеї.
Ефективно поєднуючи європейську систему навчання та вітчизняні освітньо-наукові традиції, Рішельєвський ліцей швидко став одним із кращих закладів середньої освіти на теренах України. А тому на початку 30-их років ХІХ ст. ліцей почав спеціалізуватись, відкриваючи нові училища та профільні інститути для своїх студентів.
Підготовча освіта (вивчення Закону Божого, граматики, історії, географії й арифметики) — від 8 до 10 років. Літературна освіта: клас граматики — від 10 до 12 років; клас словесності — від 12 до 14 років; клас риторики — від 14 до 16 років. Освіта у вищих науках (вивчення математики, фізики, механіки, логіки, метафізики, природного і народного права, фортифікації й артилерії) — від 16 до 18 років.
Крім того, при ліцеї функціонували педагогічний інститут, два профільних училища, в яких зокрема викладали правознавство, політичну економію, комерційні науки і бухгалтерію.
Таким чином, Рішельєвський ліцей надавав комплексну та спеціалізовану освіту для своїх студентів. Починаючи навчатись змалку загальним наукам та мовам, після випуску ліцеїсти мали можливість поглиблювати свої знання у вищих училищах та інституті, котрі функціонували на базі ліцею.
Аббат Шарль Домінік Ніколь – перший директор Рішельєвського ліцею
Будівля Рішельєвського ліцею у 1857–1865 роках.
Така розгалужена система спеціальностей, високі стандарти навчання та виховання, а також кращі на той час інфраструктурні умови, сприяли пришвидшеному розвитку молодого Рішельєвського ліцею. Саме тому, 30 липня 1830 року, коли було видано указ про заснування Одеського навчального округу, його центральним навчальним закладом логічно став Рішельєвський ліцей. Ліцею підпорядковувалися спочатку лише освітні заклади Одеси, а вже з осени того ж року до складу округу було включено Бессарабську область, Херсонську, Таврійську та Катеринославську губернії.
У зв’язку із розширенням повноважень Рішельєвського ліцею, а також підвищенням його статусу, було прийнято новий Статут від 29 травня 1837 року (вступив у дію з 1 січня 1838 року), яким ліцей було значно трансформовано. Він став окремим і самостійним навчальним закладом, за складом і правилам дуже близьким до університетів. При ньому були засновані відділення (фізико-математичне і юридичне).
Органами управління ліцею стали рада та правління, де головував директор. Число учнів у ліцеї і гімназії тоді значно збільшилося. Було вирішено розширити територію ліцею, що і було незабаром зроблено. На юридичному відділенні ліцею читались наступні дисципліни: латинська мова, римське право, енциклопедія та історія правознавства, російське законодавство, практичне судочинство. Також при ліцеї працював інститут східних мов, який готував перекладачів для військових закладів.
25 лютого 1839 року були затверджені Правила викладання у ліцеї, котрі визначали форму та зміст лекційних курсів. З мемуарів ліцеїстів відомо, що на лекціях слухачі складали журнали, з читання яких розпочиналася кожна чергова лекція; з журналів укладалися так звані записки, тобто повні конспекти лекцій, які достатньо було вивчити напам’ять, щоб успішно скласти іспит.
Титульна сторінка «Правил для студентов Ришельевского лицея» 1840 р.
29 жовтня 1848 р. Затверджений проект фасадів Рішельєвського ліцею з гімназією і Благородним пансіоном
Водночас, у 60-их роках ХІХ століття відбувся стрімкий розвиток різних галузей права: державного, кримінального, цивільного, процесуального та інших, — що, відповідно, потребувало змін у політиці, економіці, відносинах суб’єктів господарювання. В умовах впроваджування буржуазно-демократичних реформ у державі розвиток юридичної освіти в університетах регіону наштовхувався на проблему підготовки фахівців-юристів, здатних діяти згідно з вимогами нового часу. Тож завданням юридичної освіти ставало забезпечення суспільства значним потенціалом наукових знань, а розгалуженої під впливом бурхливого розвитку капіталізму системи правових дисциплін — теоретико-методологічною базою.
Саме тому у 1965 році було прийнято рішення про перетворення Рішельєвського ліцею у Імператорський Новоросійський університет із новоствореним юридичним факультетом нового типу. Із цією подією пов’язується наступний етап розвитку Одеської школи права та НУ «ОЮА».
Юридичний факультет при Університеті у своєму складі мав такі кафедри: 1) історії важливих законодавств, стародавніх і нових; 2) історії слов’янських законодавств; 3) римського права; 4) державного права; 5) поліцейського права; 6) міжнародного права; 7) церковного законознавства (канонічного права).
Крім того, для студентів було створено велику їдальню у центра міста – на вулиці Херсонській, 36 (нині — вул. Пастера). Цікаво, що у флігелі цього будинку в 1867–1886 роках проживав відомий вчений Ілля Ілліч Мечников. При університеті було створено Студентський храм, розширено гуртожитки та бібліотеку.
Імператорський університет. Фото кінця ХІХ ст. Автор невідомий
Ректори Імператорського університету 1865–1903.
У 1864 році, на юридичному факультеті виникла ідея створення Юридичного товариства, яке було засновано 1879 року. Його членами-засновниками були професори О. М. Богдановський, М. Л. Дювернуа, Ф. І. Леонтович, М. І. Малінін, М. І. Патлаєвський, А. С. Посніков, М. М. Шпилевський, П. П. Цитович та ін. На засіданнях обговорювалися такі актуальні питання, як, наприклад, буржуазно-демократичні реформи та ін. Фактично юридичне товариство, створене при університеті, об’єднало частину професорів юридичного факультету і представників судових закладів Одеської судової палати.
Наступні десятиріччя розвитку ІНУ супроводжувались активним розвитком запроваджених раніше принципів та стандартів освітньо-наукової діяльності в Університеті. Негативним чином на навчальний процес впливала ретельна перевірка матеріалів освітніми адміністраторами, через що політекономічні та державознавчі курси позбавлялися важливих відомостей про сучасні політико-правові течії. Автономія університету у вирішенні питань внутрішнього значення та програм викладання поступово зменшувалась. Водночас, вказане суттєво не впливало на якість знань, що отримували студенти в ІНУ, як і на статус вишу.
Перше фото - аналог сучасного студентського квитка для студентів ІНУ. Друге фото – Фотокартка із особової справи студента ІНУ.
Фото викладачів Імператорського університету до 25-річного ювілею університету
Характерними особливостями розвитку студентського контингенту юридичного факультету ІНУ було його лідирування (іноді наряду з медичними факультетами) за чисельністю та постійне зростання кількості студентів протягом майже всього періоду XIX ст. — першої чверті ХХ ст. На початку XX ст. наукова робота студентів досягла значних результатів, що проявилося у високому теоретичному рівні письмових робіт, а також у системній організації студентських юридичних наукових гуртків.
У 1920 році з огляду на державно-політичні зміни, які виникли на території України, ІНУ було ліквідовано. Протягом наступних років на базі Університету утворювались різноманітні заклади освіти, котрим не судилося існувати протягом тривалого часу. Засновані на базі ІНУ фізико-математичний і гуманітарно-суспільний інститути були реорганізовані та включені до складу Одеського інституту народної освіти. У січні 1933 року органами державної влади обговорювалось питання відновлення в Одесі роботи гуманітарного університету, однак цей процес було вимушено загальмовано у зв’язку із подіями Другої світової війни.
Інститут народної освіти в Одесі, 1921 р.
Будівля державного університету імені І. І. Мечникова в Одесі.
Кравцов М. А. На юридичному факультеті, 1 січня 1948 року.
У липні 1941 року професорсько-викладацький та студентський склад був евакуйований: спочатку до Бердянська, Краснодара, далі – до Майкопа і Байрам-Алі. І його робота була поновлена лише 21 квітня 1944 року у складі Одеського державного університету. У 1945 році університету присвоєне ім’я всесвітньовідомого вченого, Нобелівського лауреата І. І. Мечникова.
Відновлений університет об’єднав науково-педагогічні кадри та студентів більшості вищих навчальних закладів Одеси. До кінця 1980-х років університет складався з 9 факультетів: фізичний, механіко-математичний, хімічний, біологічний, геолого-географічний, історичний, юридичний, філологічний, романо-германської філології. Виростали нові університетські будівлі, зростала кількість студентів, відбувалися структурні зміни, побільшало кафедр і спеціалізацій. Успіхи в науці та освіті зробили Одеський державний університет імені І.І.Мечникова одним із лідерів вищої школи УРСР.
Професорсько-викладацький склад юридичного факультету ОДУ ім. І. І. Мечникова (1970-ті роки)
(фото з особистого архіву проф. Б. А. Пережняка)
Нового імпульсу юридичній освіті надало проголошення України у 1991 році незалежною демократичною державою. У зв’язку з реформою правової системи та зміцненням демократичних основ державності України особлива роль належить підготовці юридичних кадрів, які були б спроможні працювати в нових умовах. Виникла необхідність створення нових освітніх структур, які б включали в себе як традиційні структурні навчальні підрозділи, так і інші інститути підвищення кваліфікації, відділення післядипломної підготовки, підготовчі відділення тощо.
З цією метою 30 липня 1993 року на підставі наказу № 19-02 ректора ОДУ ім. І. І. Мечникова юридичний факультет був перетворений на Юридичний інститут. Юридичний інститут ОДУ, зареєстрований рішенням виконкому Одеської міської ради народних депутатів № 592 від 1 липня 1993 року, став не тільки спадкоємцем кращих традицій факультету, але і створив умови для введення конкретних спеціалізацій з урахуванням інтересів спеціалістів різних галузей юридичних знань.
У відповідності зі своїм Статутом Юридичний інститут ОДУ ім. І. І. Мечникова став автономним навчальним, науковим та культурним закладом, що об’єднував факультети, кафедри, науково-дослідницькі лабораторії, допоміжні служби, які забезпечували підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації у сфері державознавства та правознавства. Його створенню передувала велика організаційно-підготовча робота.
Значною мірою було змінено підхід до
організації юридичної освіти,
визначення її
змісту і соціальної орієнтації. Основними напрямками реформи юридичної освіти були:
- введення в юридичну освіту пріоритету загальнолюдських цінностей, потреб, інтересів і прав
людини;
- формування юридичного мислення і політико-правових переконань на основі визнання
пріоритету
міжнародного права і поваги прав кожного народу;
- забезпечення пріоритетного вивчення «юридичної діяльності» замість механічного оволодіння
знанням правових норм.
- здійснення фундаментальної спеціалізації юридичної освіти з урахуванням дійсних потреб
практики, яка знаменує розширення і поглиблення зв’язків юридичної науки з різними
галузями
гуманітарних, природничих і технічних наук.
Змінилась також і спеціалізація студентів. Для найповнішого вирішення всіх проблем, пов’язаних з підготовкою спеціалістів широкої спеціалізації, за ініціативою Юридичного інституту в його структуру було додано три факультети: державного будівництва і управління (декан доцент Б. А. Пережняк); правосуддя і правової роботи в народному господарстві (декан професор О. О. Погрібний); прокурорсько-слідчий (декан доцент Н. А. Мірошниченко, а з вересня 1994 року — доцент Ю. Є. Полянський).
Враховуючи рішення вченої ради Юридичного інституту ОДУ (протокол № 3 від 11 квітня 1997 року) та рішення вченої ради ОДУ ім. І. І. Мечникова (протокол № 8 від 25 квітня 1997 року) про рекомендацію на укладення трудової угоди на посаду ректора Юридичного інституту ОДУ з Ківаловим Сергієм Васильовичем терміном на 5 років, наказом Міністерства освіти України від 27 серпня 1997 року № 499-к професора Ківалова Сергія Васильовича призначено ректором Юридичного інституту ОДУ (пункт 1 наказу). Також затверджено ухвалений рішенням вченої ради Юридичного інституту ОДУ (протокол № 6 від 30 червня 1997 року) Статут Юридичного інституту ОДУ.
Але в умовах активного реформування правової та судової систем в незалежній Україні, а також враховуючи недостатню кількість фахівців в галузі комерційного, банківського та адміністративного права, попит на висококваліфікованих юристів стрімко зростав. На жаль, рівень економічного забезпечення ОДУ в 1990-х роках був не надто гарним. Не вистачало висококваліфікованих викладачів, науковців, матеріальнотехнічна база також потребувала кардинального оновлення. Економічна криза важко позначилась і на житті Юридичного інституту при ОДУ ім. І. І. Мечникова. В цей період, під тиском обставин і колективної волі трудового колективу Юридичного інституту, С. В. Ківалов розпочав підготовку нового проекту щодо відокремлення Юридичного інституту в самостійний виш. Цей проект дозволяв реально вивести юридичну освіту на Півдні України на якісно новий рівень, але його розробка в умовах тотальної економічної кризи потребувала справжньої відваги та громадянської стійкості.
Відкриттю Одеської юридичної академії передувала дуже складна і напружена праця, пов’язана з безліччю узгоджень з державними організаціями та установами. У 1997 році, зусиллями Сергія Васильовича Ківалова були отримані узгодження з Адміністрацією Президента України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством освіти України, головами Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської обласних державних адміністрацій та головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим щодо внесення пропозиції про нагальну потребу створення на базі Юридичного інституту Одеського державного університету імені І. І. Мечникова нового навчального закладу — Одеської державної юридичної академії.
Так на підставі наказу № 434 від 9 грудня 1997 року Міністерства освіти України «Про оголошення постанови Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1350 «Про утворення Одеської державної юридичної академії» на базі Юридичного інституту Одеського державного університету імені І. І. Мечникова, з ініціативи та під безпосереднім керівництвом С. В. Ківалова було створено Одеську державну юридичну академію.
5 грудня 1997 року трудовим колективом Одеської державної юридичної академії було одноголосно прийнято рішення про обрання Сергія Васильовича Ківалова ректором.
Створення академії було продиктоване об’єктивною необхідністю впорядкування юридичної освіти в регіоні та задоволення зростаючої потреби у підготовці фахівців для Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Митної служби України та владних структур областей Півдня України.
Отож, з 2 грудня 1997 року починає своє життя Одеська юридична академія,яку очолив професор та заслужений юрист країни – С.В. Ківалов. Академія стала наступницею традицій, які склалися з початку існування Рішельєвського ліцею, юридичного факультету, а згодом — Юридичного інституту ОДУ, студенти і викладачі якого у повному складі перейшли до нової структури.
